Дайджест «Консультації Першої інноваційної онлайн юридичної клініки КПІ ім. Ігоря Сікорського» №8

Доброго дня, я громадянин Уганди, живу в Україні. У мене закінчується посвідка на тимчасове проживання, що мені робити?

У разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії у відповідний відділ міграційної служби.

Де мені знайти заяву про дозвіл на роботу мого друга з Узбекістана?

Форми таких заяв є в Постанові Кабінету Міністрів України від 15.11.2017 року №858 «Про затвердження форм заяв для отримання роботодавцем дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, продовження строку дії дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, внесення змін до дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства»

Чи може мій племінник претендувати на частку спадщини свого батька яку б його батько отримав після смерті свої матері якби не помер раніше? Чи повинна я йому віддавати половину будинку який залишився після смерті його бабусі? Адже я єдина спадкоємиця і її дочка, а він внук і взагалі немає прав.

Наскільки ми розуміємо у вас немає заповіту. Отже, це спадкування за законом і тут будуть застосовані норми ст. 1266 ЦКУ. Отже має місце спадкування за правом представлення. Ваш брат є (був), разом з вами, спадкоємцем першої черги за вашою матір’ю , та помер до відкриття спадщини. Відповідно до ст. 1266 ЦК ваш племінник є спадкоємцем по прямій нисхідній лінії – внуком, який буде спадкувати за правом представлення ту частину спадщини яка б належала його батьку.

У мене з другом є підприємство: товариство з обмеженою відповідальністю. Зараз я зайнятий і не можу займатись справами, то він сказав щоб я дав на його знайомого безвідкличну довіреність. Нотаріус каже, що безвідкличних довіреностей не буває. Чи є такі?

Відповідно до статті 8 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачена безвідклична довіреність з корпоративних прав.

Така довіреність видається з метою виконання або забезпечення виконання зобов’язань учасників як сторін корпоративного договору, предметом яких є права на частку у статутному капіталі або повноваження учасників, довіритель може зазначити у довіреності, що до закінчення її строку вона не може бути скасована без згоди представника або може бути скасована лише у випадках, передбачених у довіреності (безвідклична довіреність). Безвідклична довіреність припиняється у разі припинення зобов’язання, для виконання або забезпечення виконання якого вона видана. У разі порушення прав та інтересів довірителя представник на вимогу довірителя має припинити користуватися безвідкличною довіреністю та відмовитися від неї. У разі виникнення спору безвідклична довіреність може бути скасована судом. Така довіреність підлягає нотаріальному посвідченню.

Чи можу я сам створити товариство з обмеженою відповідальністю? Чи для цього має бути мінімум двоє людей?

Законодавством України, зокрема і ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не встановлено обмежень щодо кількості засновників товариства з обмеженою відповідальністю.

До юридичної клініки звернулася студентка 4 курсу, яку цікавить можливість навчання в університеті іншої країни. Студентка хотіла би реалізувати цю можливість, однак хоче отримати освіту і в тому ЗВО де зараз навчається. Які права вона має?

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про вищу освіту» особи, які навчаються у закладах вищої освіти, мають право на  академічну мобільність, у тому числі міжнародну (п. 17). Під академічною мобільністю законодавство розуміє можливість учасників освітнього процесу навчатися, викладати, стажуватися чи проводити наукову діяльність в іншому закладі вищої освіти (науковій установі) на території України чи поза її межами. Відповідно до ст. 75 зазначеного Закону основними напрямами міжнародного співробітництва закладів вищої освіти є сприяння академічній мобільності наукових, науково-педагогічних працівників та осіб, які навчаються (п.11). Відповідно до ст. 46 зазначеного Закону здобувачам вищої освіти, які реалізують право на академічну мобільність, протягом навчання, стажування чи здійснення наукової діяльності в іншому закладі вищої освіти (науковій установі) на території України чи поза її межами гарантується збереження місця навчання та виплата стипендії відповідно до положення про порядок реалізації права на академічну мобільність. Такі особи не відраховуються із складу здобувачів вищої освіти.

Отже, чинне законодавство надає можливість реалізації права студентки на академічну мобільність, їй гарантується збереження місця навчання та виплата стипендії відповідно до положення про порядок реалізації права на академічну мобільність та її не буде відраховано зі складу здобувачів вищої освіти.

До юридичної клініки звернулася студентка денного відділення 4 курсу. Вона зазначила, що пройшла співбесіду на підприємстві та їй запропоновано роботу. Чи має право здобувач вищої освіти денної форми навчання працювати?

Чинне законодавство не містить заборони працювати здобувачам вищої освіти. Проте, відповідно до ст. 62 Закону України «Про вищу освіту» особи, які навчаються у закладах вищої освіти, мають право на трудову діяльність у позанавчальний час. Відповідно до ст.  63 Закону України «Про вищу освіту»  особи, які навчаються у закладах вищої освіти, зобов’язані  виконувати вимоги освітньої (наукової) програми (індивідуального навчального плану (за наявності), дотримуючись академічної доброчесності, та досягати визначених для відповідного рівня вищої освіти результатів навчання.

Отже, така студентка має право працювати, але у позанавчальний час та повинна виконувати навчальне навантаження.

До юридичної клініки звернулася фізична особа, яка має намір навчатися в ЗВО, при цьому така особа хотіла би отримати освіту одразу за двома різними спеціальностями. Чи має вона таке право?

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про вищу освіту» особи, які навчаються у закладах вищої освіти, мають право на навчання одночасно за декількома освітніми програмами, а також у декількох закладах вищої освіти, за умови отримання тільки однієї вищої освіти за кожним ступенем за кошти державного (місцевого) бюджету. Отже, така фізична особа має права навчання одночасно за декількома освітніми програмами.

До юридичної клініки звернувся викладач, зазначивши, що добре володіє англійською мовою і хотів би викладати в магістратурі виборну дисципліну англійською мово. Додатково викладач повідомив, що його володіння мовою на рівні B2, відповідно до CEFR (Загальноєвропейські компетенції володіння іноземною мовою), підтверджується відповідним документом. Чи має право він проводити лекційні та практичні заняття англійською мовою?

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЗУ «Про вищу освіту» мовою освітнього процесу в закладах вищої освіти є державна мова. Проте, відповідно до ч. 3 зазначеної статті, заклад вищої освіти має право прийняти рішення про викладання однієї, кількох або всіх дисциплін, виконання індивідуальних завдань та проведення контрольних заходів англійською мовою, за умови що усі здобувачі освіти, які вивчають відповідні дисципліни, володіють англійською мовою. У разі якщо є письмове звернення від одного чи більше студентів, заклад вищої освіти забезпечує переклад державною мовою. Отже, викладач може здійснювати викладання виборної дисципліни англійською мовою, за умови виконання вищезазначених вимог.

До юридичної клініки звернулася фізична особа, яка повідомила, що є громадянином іншої країни і має посвідку на тимчасове проживання. Зазначена фізична особа має намір здійснювати підприємницьку діяльність і хотіла би зареєструватися як фізична-особа підприємець та відкрити магазин аксесуарів. Чи може така особа зареєстуватися в України як ФОП та здійснювати підприємницьку діяльність?

Відповідно до ст. 50 Цивільного кодексу України «Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності», право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Отже, іноземець також може зареєструватися для здійснення підприємницької діяльності. Однак, слід враховувати, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (ч.2 ст. 50 Цивільного кодексу України).Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації фізичних осіб – підприємців регулюється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань». Документи, що подаються заявником для державної реєстрації фізичної особи – підприємця визначено у статті 18 зазначеного Закону України.

До юридичної клініки звернулася фізична особа з питанням щодо здійснення нею підпримницької діяльності, зазначивши, що планує надавати послуги з налаштування електроної техніки, здійснювати ремонт мобільних пристроїв на платформах ios, android та ін. Також було зазначено, що особа планує працювати без найманих працівників, планується надання реклами. Чи обов’язко реєструватися? Та чи потрібно отримання ліцензії для здійснення такої діяльності?

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлюється ст. 7  ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності»”. Аналіз змісту зазначеної статті дає підстави стверджувати, що зазначений вид діяльності не підлягає ліцензування, а отже отримання ліцензії не потрібно. Разом з тим, для здійснення господарської діяльності необхідно зареєструватися в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань». Здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації є правопорушенням, за яке передбачена відповідальність. Так, стаття 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення порядку провадження господарської діяльності» встановлено, що провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб’єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов’язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди), -тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.

У працівниці двоє дітей 7 та 14 років. У 2020 році відпустку на дітей вона не брала. Громадянка цікавиться, чи може вона взяти таку відпустку в 2021 році?

Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Законом України «Про відпустки» передбачено такий вид відпусток як соціальна, зокрема, додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Згідно з ч. 7 ст. 20 Закону України «Про відпустки» додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі: 1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина десята статті 10 цього Закону); 2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина перша статті 21 цього Закону).

Також, згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі:

• тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
• виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
• настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;
• збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.

При цьому, у разі звільнення працівника, йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

З огляду на вищевикладене, можна зробити висновок про наступне:

1. Невикористана додаткова відпустка працівникам, які мають дітей підлягає грошовій компенсації при звільненні;
2. Працівник може взяти невикористану відпустку на дітей при звільненні, з наступним днем звільнення.

Невикористана у попередньому календарному році відпустка на дітей підлягає перенесенню та продовженню у випадках, передбачених Законом «Про відпустки».

Працівниця хоче вийти з декретної відпустки раніше терміну її закінчення. На роботі їй сказали, що  1) у неї буде випробувальний термін; 2) вона виходить на декретне місце ( хоча вона йшла в декрет зі свого основного місця роботи). Чи правомірно це? Чи може роботодавець направити її на навчання, оскільки з часу виходу в декрет багато чого змінилося і працівниця втратила свої навички ?

Законодавством України передбачено право працівника достроково вийти з декретної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Так, згідно з ч.3 ст.179 КЗпП України, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років, надається за бажанням.

Щодо випробувального терміну. Відповідно до абз. 1 ст. 26 КЗпП України випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається може бути обумовлене угодою сторін при укладенні трудового договору. Тобто лише при прийнятті на роботу. У зазначеному в питанні випадку, особа не є новоприйнятим працівником, а продовжує роботу в зв`язку з достроковим виходом з відпустки по догляду за дитиною. Таким чином, дії та рішення роботодавця є такими, що не відповідають чинному законодавству України. Відтак, вони можуть бути оскаржені до управління Держпраці або в судовому порядку.

Щодо виходу на декретне місце, то це також суперечить нормам чинного законодавства. Адже  за працівником, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною, зберігається робоче місце за посадою, яку він займав до надання такої відпустки. Крим того, звільнення жінок, які мають дитину до трьох років, до 14 років заборонене ст. 184 КЗпП України. Тобто при достроковому виході особи, який є основним працівником за цією посадою, з декретної відпустки усі трудові договори, які були укладені з іншими працівниками на вказану посаду, повинні бути припинені.

Щодо проведення навчання, то відповідно до ст. 201 КЗпП України, для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства, організації, установи.

Згідно з Законом України «Про професійний розвиток працівників», професійне навчання — це процес цілеспрямованого формування у працівників спеціальних знань, розвиток необхідних навичок та вмінь, що дають змогу підвищувати продуктивність праці, максимально якісно виконувати функціональні обов’язки, освоювати нові види професійної діяльності, що включає первинну професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників відповідно до потреб виробництва.

Отже, професійне навчання працівників є обов’язком роботодавця.

До Юридичної клініки за юридичною консультацією звернувся громадянин (ххх), який отримав рішення суду за позовом колишньої дружини – (ххх) про стягнення з нього аліментів та додаткових витрат на утримання дитини.

Правова консультація:

1. Оскаржити у 30 денний строк рішення суду в апеляційному порядку.

Підстави для апеляційної скарги:

Відповідно статті 185 СК України додатковими витратами на дитину є витрати пов’язані з розвитком здібностей дитини. Навчання іноземної мови та освітні послуги загальноосвітньої школи не може бути визнано такими обставинами, адже це не розвиток здібностей, а звичайне навчання.

Відповідно до ст.157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні, передбачає участь у прийнятті рішення, щодо того в якій школі та на які курси буде ходити дитина, в тому числі з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін, що відповідає статті 185 СК України.

До Юридичної клініки за юридичною консультацією звернувся громадянин (ххх), вказав, що з 2007 року по 2020 рік працював у органах поліції на різних посадах, проте у 2020 році був звільнений у зв’язку із прогулом, проте має направлення керівництва на день прогулу у відрядження.

Правова консультація:

1. Звернення до адміністративного суду з вимогами:

• Поновлення на займаній посаді.
• Стягнення з органів поліції середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Правові підстави:

Згідно ч. 5 ст. 4 Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» Накази повинні  бути  законними,  зрозумілими  і виконуватися беззаперечно, точно та у визначений строк.

Відповідно до  ч. 3 ст. 149 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

До Юридичної клініки за юридичною консультацією звернувся громадянка (ххх), яка потрапила в ДТП з вини (ххх), що підтверджується відповідним рішенням суду, проте страхового відшкодування, що передбачено полісом ОСАГО, для відновлення її автомобіля не вистачило.

Правова консультація:

1. Звернення до суду з позовом до винної особи про відшкодування шкоди завданої ДТП в розмірі, що перевищує страхове відшкодування.

Правова позиція:

Згідно ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Ст. 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Формулювання запитань збережено в оригіналі.
Консультації носять ознайомчий характер.