Слідчий і детектив – які вони? Або етичний вимір двох професій правника

17 грудня 2020 року, четвер, друга пара за розкладом, і немов ожили у цей день професії слідчого і детектива в Zoom-просторі першокурсники ФСП КПІ. Від кафедри господарського та адміністративного права курс «Основи правничої діяльності та професійна етика», лекція «Професії слідчого і детектива: етичний вимір». У прообразі суворого служителя порядку приєднався до ефіру лекції полковник міліції у відставці з понад 20-річним слідчим досвідом, екс-детектив-аналітик Національного центрально бюро Інтерполу в Україні, та перший і останній екс-керівник слідчого підрозділу Управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в м. Києві Валерій Віталійович Поваров. На сьогодні Валерій Віталійович практикуючий адвокат (з 2012 року), що зазвичай грає більше на боці захисту в кримінальних провадженнях і спрямовує зусилля на те, щоб майстерно обходити процесуального суперника у площині КПК. Та незважаючи на це, у неформальній атмосфері з особливою теплотою і дещо зворушливо згадує він часи своєї служби батьківщині на стороні обвинувачення.

Пишається Валерій Віталійович минулими досягненнями (найвищих показників розкриття злочинів) з лише наполовину укомплектованим штатом в часи, коли очолював основний підрозділ столиці по боротьбі з організованою злочинністю. І як не дивно, наводить саме хуліганські дії в якості злочинів, чи не найскладніших для розслідування. Торкаючись же резонансних справ (небайдужим до яких є чи не кожен українець впродовж цих 6 років), звертає наш гість увагу на прогалини в роботі слідства через масовість звільнень на той час працівників правоохоронних органів, що мала місце. І на цих прикладах демонструє критичність моменту, як одну з ненадолужуваних в подальшому втрат у цій професії. Слідчий на службі, каже він, чи не цілодобово. Навіть повертаючись пізно додому, він не може пройти повз прояви порушення громадського порядку.

Доброчесність слідчого дуже просто і наочно представив Валерій Віталійович через чесність із самим собою та з людьми. На прикладі крадіжки телефону почули студенти про територіальну підслідність, як можливий механізм законного формально та фактично зловживання в руках слідчого (будучи спрямованим на “полегшення” собі роботи тим, до кого надійшла заява потерпілого). І одразу ж показав  про контрастуючий приклад добросовісного ставлення слідчим до певної проблеми якоїсь конкретної людини, і ставлення до свого основного професійного обов’язку – документування і доведення вини. Аналогічні неетичні спроби “позбавитись” від небажаних справ показав Валерій Віталійович на прикладі ДТП, скоєних по проспекту Перемоги (коли ще не було там металевого відбійника вздовж дороги).

Компетентність та старанність він демонструє у безпосередньому зв’язку із можливістю в принципі захисту інтересів особи й суспільства в державі. На бездоганність поведінки й дисципліну дивиться просто як на те, що в подальшому формує стиль життя людини в рамках не лише професії. На повагу до учасників процесу Валерій Віталійович дивиться як на фундаментальну основу взаємоповаги в стосунках. А на внутрішнє переконання – як на сформовану професійну звичку, що стає фундаментом усіх подальших вчинків у професійній площині. І в якості прикладу наш гість згадав про недавню зустріч у приміщенні суду з колишніми підслідними (коли сам працював уже адвокатом) і про їх питання, чи не міг би допомогти на боці захисту. Звісно, таке неможливо через конфлікт інтересів, та показовим і приємним подібне питання було саме по собі.

Ще з огляду на вже свою сьогоднішню роботу адвоката та на специфіку гостинної кафедри продемонстрував Валерій Віталійович яскраві приклади тісного переплетення кримінальних проваджень з господарським та адміністративним процесами. Показав, як важливо буває «відчувати тонко матерію справи», коли з провадження в господарському суді виринає нова сутність – кримінальне провадження – процесуально зупиняючи провадження в господарській чи адміністративній початковій справі.

Звертаючись до сучасної української професії детектива (на прикладі Національного антикорупційного бюро), пояснив наш гість, що це ті ж самі слідчі з розширеним колом повноважень (також досудове розслідування та вжиття оперативно-розшукових заходів, непритаманних слідчим зазвичай). Звернув увагу на цікавий факт – тенденцію до вирівнювання гендерного аспекту в колективі слідчих (в радянські часи у цій професії практично були лише чоловіки).

Згадав Валерій Віталійович і про феномен «використання слідчих» в політичних цілях. Торкнувся питання «неналежності доказу» як зворотнього боку певних «процесуальних спрощень» на шляху реалізації належної мети. Застеріг також про неймовірні навантаження на слідчих, що зустрічаються сьогодні, при високому рівні потреби таких фахівців (якщо хтось відважиться спробувати себе у цій ролі). Та на завершення екскурсу в професію торкнувся питань професійної деформації та психологічного захисту. Торкнувся саме у конструктивному прояві, згадавши спецкурс «Прикладна психологія допиту», як озброєння слідчого для належного виконання свого професійного обов’язку. Та чи то шуткуючи, чи то всерйоз, навів приклади, коли у кожному бачиш бандита, здається, що відчуваєш за собою стеження, або взагалі уникаєш розмов по мобільному телефону.

От за такою нештатною розмовою майже непомітно проминула пара, почалась перерва, та першокурсники тихо і уважно слухали все, слухали і слухали… А на прощання побажав Валерій Віталійович студентам успіхів у навчанні, як запоруку успіхів в подальшій професійній площині. Адже, найголовніше в навчанні – отримати знання, отримати той напрямок діяльності, щоб застосування цього далі привносило добробут у своє життя, життя оточуючих нас людей і користь у життя держави.

Щиро дякуємо Вам Валеріє Віталійовичу, за можливість такого неймовірно цікавого занурення у цю професію крізь Ваші спогади, Ваші старання і Ваш час!