Студенти та випускники ФСП, які поклали своє життя за свободу та територіальну цілісність України

Владислав Дюсов був бійцем полку АЗОВ з позивним Дюшес.

Владислав Дюсов загинув 30 травня, захищаючи селище Широкине. Він відстоював справедливість під час Революції Гідності на Майдані. Коли розпочалася війна, поїхав захищати Донбас. Був бійцем добровольчого батальйону «ОУН». Практично не залишав передової. Захищав з хлопцями Піски під час найгарячіших обстрілів. У складі полку особливого призначення «Азов» воював лише місяць.

Прощались з Дюшесом у його рідному місті Могилів-Подільську, що на Вінничині. Вшанувати «азовця» та підтримати його родину, прийшло багато місцевих жителів. Приїхали його побратими з АЗОВу, ОУНу та ті, хто разом із ним були на Майдані. Також з різних міст приїхали друзі «азовця», було багато одногрупників та викладачів.

Однокурсник і військовий побратим Богдан Кушнір про загиблого друга і війну на Донбасі

Новина на сайті факультету «Вічна пам’ять Дюсову Владиславу!»

Усе свідоме життя присвятив боротьбі за Свободу, Незалежність і Соборність України. Він був учасником Помаранчевої революції, Революції Гідності, тяжкопоранений 18.02.2014 року.

Коли рф розпочала агресію проти України на Донбасі, одразу пішов добровольцем на фронт. У серпні 2014 року брав участь у боях під Іловайськом.

У складі добровольчого батальйону Азов визволяв Маріуполь.

У бою під Іловайськом тяжкопоранений.

З 24 лютого 2022 р. у складі добровольчого батальйону «Братство» був учасником боїв за визволення Київщини, Харківщини, Миколаївщини. Тарас разом з побратимами повернувся додому на щиті у боротьбі за незалежність України.

«Тарас був справжнім воїном. Не дивно, що одним з перших пішов на війну 2014-го. Під Іловайськом у близькому контакті з ворогом його поранило. Після початку повномасштабної війни пішов на фронт», – розповідає лідер ГО «Національний спротив» Олексій Свинаренко.

Артем Дмитрович Климов народився 14 січня 1996 року у місті Дніпро, у сім’ї студентів. У 2008 році сім’я переїхала до міста Києва, де Артем продовжив навчання у ліцеї №100 «Поділ». Ще навчаючись у школі, обрав для себе шлях військового та вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Після закінчення ліцею, розпочав свій трудовий шлях, воднораз продовжуючи навчання. Свою першу вищу освіту здобув Дніпровському національному університеті ім. Олеся Гончара на факультеті суспільних наук і міжнародних відносин, отримав диплом бакалавра за спеціальністю «Політолог».

У 2017 році на кафедрі соціології факультету соціології і права в Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» відкрилась перша в Україні освітня програма «Врегулювання конфліктів та медіація». Артем Клімов був одним із перших її випускників 2019 року. Артем був одним із кращих студентів цього курсу. Важливою особливістю навчання майбутніх фахівців з врегулювання конфліктів і медіації було їхнє занурення у реальну проблематику і діяльність відповідних державних інституцій, а також співпраця з найкращими європейськими фахівцями, які були залучені до читання лекцій студентам. Артем завжди активно себе проявляв як на лекціях, так і в студентському житті. Його вирізняла доброзичлива посмішка та готовність завжди прийти на допомогу.

Після закінчення КПІ ім. Ігоря Сікорського у 2019 році Артем приєднався до лав Збройних Сил України, проходив службу на посаді командира 3 ГШВ 3 ГШР 1 ГШБ 128 ОГШБР, отримав звання: старший лейтенант. Продовжив своє військове навчання у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, слухач курсу факультету бойового застосування військ, спеціальність «Управління діями механізованих підрозділів», здобув ВОС 021000 у 2020 році. Після закінчення був розподілений до 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Артем виконував завдання щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України в зона проведення операції Об’єднаних сил на території Донецької та Луганської областей з квітня по грудень 2021 року. З початком російської агресії 24 лютого 2022 року брав участь у військових діях, захищаючи місто Мелітополь. При виконанні бойового завдання героїчно загинув 4 березня 2022 року у бою з танковим підрозділом російських агресорів прямим влучанням снаряду. Тимчасово похований у с. Нестерянка, Оріховського району, Запорізької області.

Артем був справжнім фахівцем, професіоналом, офіцером з унікальним знаннями та навичками, а головне – безмежно любив свою Україну, а тому і обрав професію військового. Протягом всього свого життя Артем прагнув до самовдосконалення.

За героїчні вчинки під час захисту територіальної цілісності України був нагороджений нагрудним знаком «Козацький хрест» ІІ ступеня.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі указом Президента України Артема Дмитровича Климова було нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Князев Володимир Володимирович народився 6 липня 1982 року в родині військовослужбовця – його батько був військовим льотчиком. Родина багато подорожувала по місцях служби батька, доки не осіла в Києві.

У 1999 році Володимир закінчив загальноосвітню школу №90 в м. Києві. Різносторонність інтересів Володимира доводить факт того, що він займався в музичній школі та успішно її закінчив.

Після закінчення навчання в школі вступив до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», на факультет соціології. Навчаючись в Університеті, Володимир демонстрував живу зацікавленість до навчання та науки. Йому легко давалися як філософські, так і управлінські дисципліни. У 2005 році В.Князев отримав диплом «магістр з адміністративного менеджменту».

Відчуваючи необхідність продовження навчання та поглиблення знань з юриспруденції, Володимир поступив до Академії адвокатури України, яку закінчив у 2010 році, здобувши кваліфікацію бакалавра з права.

Отримавши дипломи, що підтверджували кваліфікацію у гражданській сфері, Володя міг би поставити крапку в процесах здобуття нових знань і вмінь. Водночас, Володимир все своє життя сповідував принципи справедливості та дотримання законності,  прагнув працювати в Національній поліції України. Його мрія збулась у 2019 році. Перед цим періодом свого життя для розширення своїх компетенцій Володя поступив у Академію патрульної поліції, державну установу Національної поліції України, та отримав кваліфікацію «інспектор патрульної поліції».

Все своє життя Володимир займався спортом,  зокрема боротьбою, щодня в рамках тренувань пробігав кілька кілометрів.

З перших днів війни В.Князев служив у батальйоні тактико-оперативного реагування (ТОР).

9 травня 2022 року лейтенант Володимир Володимирович Князев загинув під мінометним обстрілом біля Миколаєва при виконанні службових обов’язків – захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Його номерний жетон розміщено на меморіалі пам’яті загиблим патрульним поліцейським, яке ще називають Місцем Сили. Ім’я Володимира Князева та його історія назавжди залишиться в Книзі Пам’яті патрульної поліції України.

Факультет соціології та права Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» завжди буде пам’ятати Володимира Князева, Студента, Воїна, Людину.

Петраш Євген В’ячеславович (позивний Юджин) народився 20.03.1994 р. у м. Суми, у віці 10 років із батьками переїхав до м. Києва, навчався у Київській школі № 63. Після закінчення школи обрав професію юриста, вищу освіту здобував у НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського» на Факультеті соціології та права 2011-2015 р. (бакалаврат), у подальшому продовжив навчання на заочній формі навчання у 2015-2016 р., здобувши ступінь спеціаліста з права.

У травні 2015 р. пішов добровольцем на війну, де у складі Полку спеціального призначення «АЗОВ» в/ч3057 Національної гвардії України, брав участь в АТО, зокрема у боях на Маріупольському напрямку, мав військове звання старший солдат.

Крім того, у січні 2015 р. створив благодійну організацію БФ «Україна Переможе», щоб допомагати побратимам, які були поранені чи потребували матеріальної допомоги, а також допомагав батькам побратимів, які загинули в АТО.

У цивільному житті захоплювався музикою, грав на електрогітарі у складі музичного гурту «Diamond Sunrise». Після повернення з АТО розпочав трудову діяльність в компанії EVO, в якій і працював до 24.02.22 р., одружений.

24.02.2022 р. виконав мобілізаційне розпорядження про військовий обов’язок і як військовозобов’язаний оперативного резерву № 1, прибув в місце розташування полку Азов київської тероборони.

Із березня 2022 р. завданням розвідгрупи, до складу якої входив Євген, було виявлення переднього краю ворога в районі населеного пункту Ворзель Київської області і закріпитись на визначених позиціях. Проте ворог вже проривався до Бучі і група Євгена отримала наказ затримати ворожі сили, щоб наша лінія оборони встигла закріпитись. Під час тяжкого бою 03.03.2022 р., який тривав більше 7 годин, групу Євгена почали брати в оточення, ризикуючи своїм життям, Юджин витягнув із під шквального вогню пораненого побратима (позивний Бойко), якого у подальшому вдалось із іншими бійцями евакуювати в тил. Однак, сам Євген зазнав тяжкого осколкового поранення від вибуху міни, та будучи тяжко пораненим, залишившися на позиції, стримував переважаючі сили противника і загинув, виконавши свій обов’язок.

Нагороджений почесною відзнакою «За оборону Маріуполя», медаллю «Доброволець», медаллю «Захисникам Вітчизни», почесною відзнакою «Учасник АТО».

Юрій брав активну участь у Революції Гідності, стояв на передовій, пізніше долучився до протистояння на Донбасі. Він став однією із перших жертв бойових дій.

На початку війни на сході України вирушив з друзями до Слов’янська.

17 квітня 2014 року Юрій потрапив у полон до терористів. Відтоді зв’язок з хлопцем був втрачений.

19 квітня 2014 року тіло Юрія знайшли в річці Казенний Торець біля смт Райгородок Донецької області з ознаками насильницької смерті разом з тілом горлівського депутата Володимира Рибака.

За повідомленням пресслужби МВС, «причина смерті обох загиблих – комбінована травма тіла внаслідок тортур, з подальшим утопленням ще живих непритомних потерпілих».

За даними свідків, зокрема того, який був у полоні разом з Юрієм та вижив після катування, Юрія вбили за відмову говорити російською і відмову збрехати, що ходить до храму Московського патріархату.

20 лютого 2015 року Юрію Поправці присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» посмертно.

Вікіпедія