День скаута

12 квітня в Україні відзначався День скаута. Здавалося, що незвичайного в ньому? В календарному місяці чимало таких святкових днів. Та й скаутському руху більше 100 років. Але насправді воно активно перегукується із сьогоденням. По-перше, воно сповідає про тяглість національних козацьких традицій, правда дещо модифікованих (своєрідна трансформація «козацького» у ігровий простір). По-друге, розповідає наглядно про історію молоді, зокрема про її активну зміну в часи модерну. Тож, чим цікаве це свято? Про що воно?

Хоча існує певна символічність щодо історичності самої дати, але не до місяця. Саме в квітні 1912 року перші скаути з організації Пласту принесли присягу на вірність його ідеям. Організація виникла спершу у Галичині, а потім ідеї скаутингу захопили Буковину, Волинь, Закарпаття. На сході України також відомі деякі скаутські рухи, але вони не набули такого значення як західні. Відомо, наприклад, що з 9-ти генералів Української повстанської армії 6-ть були пластунами з Західної України. Події національної революції 1917-1920 років остаточно зробили скаутські організації національно орієнтованими. Українські скаути зі сходи вийшли з лав всеросійських організацій та приєдналися до національної революції. В радянські часи скаутський рух продовжився в еміграції, а відродився на території України лише із проголошенням незалежності у 1990-х роках. Було створено мережу регіональних і всеукраїнських скаутських організацій, і на відміну від початку ХХ століття, як на заході, так і на сході. У Всесвітню скаутську організацію українські скаути увійшли лише у 2008 році, коли три найпотужніші скаутські організації утворили Національну організацію скаутів України.

Зародження і стрімке поширення скаутингу в Україні більше 100 років тому пов’язують із ідеями нового способу виховання молоді в світі та появою різних юнацьких організацій в Західній Україні. Серед останніх найвідомішою стала таємна організація бурси «Запорозька Січ» (1895-1900 роки) у Кам’янець-Подільському. Її головою був І. Сулковським, а опікуном – художник Жудін. Юнаки підбирали собі псевдоніми запорізьких козаків (як реальних історичних постатей, так і літературних героїв), намагалися бути схожими на них, влаштовували змагання та ігри. Все це відбувалося на природі, серед лісу або біля річки. Юнаки облаштовували польові хати із гілок, трави, кукурудзи, та займалися фізичними вправами. Але військовий вишкіл був відсутній. Його поява в юнацьких організаціях виникає тоді, коли поширився український переклад, зроблений Іваном Чмолою, книги британського генерал-лейтенанта Роберта Бейден-Пауелла «Скаутинг для хлопців».

  

Бі-Пі (відомий в скаутських кругах за скороченою назвою ініціалів прізвища Бейден-Пауелл) після вдалого досвіду використання хлопчиків у своїх розвідувальних діях та проведеного табору на острові Браунсі в Англії написав книгу, що систематизувала його досвід у певні принципи, ідеї, завдання скаутингу (в перекладі із анг. Scouting означає розвідка). Цікаво, що у 1919 році скаутинг такого типу стає однією із форм фізичного та морального виховання молоді в роки Української народної республіки.

  

Хоча книга значною мірою пов’язана із розвідувальними навичками, але вона започаткувала глобальні зміни у системі виховання з таборуванням, знанням лісу, заняттями альпінізмом, спортом, пішими мандрівками. Певною мірою вона нагадувала появу сучасної неформальної освіти та частково soft skills поряд із формальною освітою із її традиційними hard skills. Прикладом такої «неформальності» стала поява дівчат в скаутингу. Після їх вдалих виступів на скаутських змаганнях в Лондоні 1909 року Бі-Пі запросив свою сестру Агнес розробити основи та правила залучення дівчат до скаутингу та очолити цей рух. І вже через декілька років з’явилися гайди як назви дівчат-скаутів і перша їх Асоціація. Вони вивчали як надавати першу медичну допомогу, використовувати сигналізацію, ходили в походи з наметами та багато іншого.

Тож, більше 100 років тому виник неформальний, неполітичний, молодіжний рух, що ставив своєю метою фізичний і духовний розвиток молоді та закладав основи її активної суспільної позиції. Життя в природі без комфорту, до якого звикла більшість молоді, допомагає молоді навчитися самоорганізації, прийняттю самостійних рішень, вмінню контролювати свої емоції, формує життєві цінності та їх дотримання впродовж життя. А 100-літня історія цього руху демонструє важливість активної та усвідомленої життєвої позиції людини як для її долі, так і суспільства в цілому.

Автор: канд. іст. наук, доцент Лабур О. В.

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.